Село Воропаїв
Село Воропаїв розташоване за 30 км від районного центру - м. Вишгород.
Площа населеного пункту – 407, 2 га.
Населення налічує близько 1000 осіб.
Кількість дворів - 578.
Історія села сягає часів Київської Русі, про що свідчать назви урочищ періоду монголо-татарських завоювань: Батич, Побите, Винничище. Оповіді про цей період історії передавалися з покоління в покоління і дійшли до наших днів.
Хронологія пізнішого періоду підтверджена документами та має таку послідовність:
1672 року гетьман Самойлович надав Воропаїв київському полковникові К.Солонині, а 1676 року це рішення було стверджено царською грамотою.
1695 року село стає власністю Києво-Печерської лаври (теж за царською грамотою). Належність Воропаєва Києво-Печерській лаврі простежується в документах по 1888 рік.
За часів Козаччини Воропаїв входить до складу Київського полку Остерської сотні, а після руйнування Запорізької Січі відбувається реформування адміністративного і військового підпорядкування. У 1820р. входить до восьмого кавалерійського округу українських військових поселенців, а за адміністративно-територіальним поділом – до Чернігівської губернії Остерського повіту.
1931 року в селі організовано артіль «Червоний комунар», яка згодом перетворилася на колгосп «Червоний комунар». Під час Голодомору 1932-1933рр. голодною смертю померло близько 50 воропаївців. Інші вижили, завдяки можливості рибалити на Десні та збирати гриби і ягоди у лісі, який межує із селом.
У роки Другої Світової війни Воропаїв пережив німецьку окупацію. Було заживо спалено 23 сільських активіста, у силосні ями на розстріл звозили мешканців навколишніх сіл Вище-Дубечанського району. На сьогодні на місці масових розстрілів встановлено Пам’ятний знак.
На примусові роботи до Німеччини було вивезено близько 200 мешканців села, на фронтах загинуло 230. Звільнено Воропаїв було 22 вересня 1943 року, при відході фашисти підпалили село.
На старих топографічних картах радянського періоду наводяться координати довоєнного села, яке було розташоване на самому березі Десни. За переказами старожилів, останні хати Старого Воропаєва були перенесені далі від берега, в бік лісу під час гітлерівської окупації. Залишки старого кладовища на березі Десни зберігались приблизно до середини 1960-их років.
У повоєнні роки було збудовано школу, колгоспні контори, млин, ферми, лісопилку, Будинок культури. Воропаївський аматорський театр мав виступ на сцені театру ім.. Івана Франка, а запис постановки транслювало Українське телебачення.
Колгосп «Червоний комунар» протягом 1960-х років трансформувався на радгосп «Жукинський». З 1979 року у селі розпочав свою діяльність радгосп-завод «Пірнівський», основною спеціалізацією якого стало виготовлення комбікорму.
З 1968 по 1991 рр. село Воропаїв було підпорядковане Пірнівській сільській раді, а 1991 року рішенням обласної ради відновила свою діяльність Воропаївська сільська рада. У 1990-2000 роках відбулася реорганізація господарства, внаслідок чого землі було розпайовано.
1996 року у Воропаєві збудовано храм Покрови Пресвятої Богородиці (УПЦ МП).
У селі функціонують Воропаївська ЗОШ І-ІІ ступенів, ФАП, 7 магазинів різних форм власності, сільський клуб, бібліотека. На території проводять підприємницьку діяльність 5 деревообробних цехів приватних підприємців, підприємство по розфасуванню харчових продуктів (сухофрукти та горіхи).
